гадина
ГАДИНА, и, ж. 1. розм. Те саме, що гад 1. Ключник відскочив, немов укушений гадиною (Фр., VI, 1951, 171); Коли гадина кусається - її вбивають! (Кач., Вибр., 1953, 77); * Образно. Ми підемо пісками навмання, Приспавши в серці гадину зневір'я (Л. Укр., 1,1951, 167); * У порівн. І пальцями старий сотник Настусині коси, Мов дві гадини великі, Докупи сплітав (Шевч., II, 1953, 185).
2. перен., зневажл. Те саме, що гад 2. - Тяжко, брате, Людей на старість розпізнати. А ще гірше ззамолоду Гадину кохати (Шевч., II, 1953, 51); Я в двері, а вона [панночка] за мною в сад: "Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!" (Вовчок, 1, 1955, 109); - От гадина! - вимовив Третяк. - А я йому так довіряв. Хто ж його взнає - людина як людина! (Донч., І, 1956, 103).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гадина | гадини |
Родовий | гадини | гадин |
Давальний | гадині | гадинам |
Знахідний | гадину | гадин |
Орудний | гадиною | гадинами |
Місцевий | на/у гадині | на/у гадинах |
Кличний | гадино | гадини |