гадюка
ГАДЮКА, и, ж. 1. Отруйна змія з плескатою головою у вигляді трикутника. Під дубом у гаю жила Гадюка, Непросипуща злюка: Усе було сичить-сичить, Щоб кого-небудь укусить (Гл., Вибр., 1957, 100); Над самою дорогою перелетів лелека з гадюкою в дзьобі (Ю. Янов., І, 1958, 351); * У порівн. Цупке коріння спліталось у клубки й повзло по горах, немов гадюки (Коцюб., II, 1955,110); // у знач. присл. гадюкою. Як гадюка; утворюючи зигзаги, кільця. Вузькоколійка гадюкою звивається між стовбурами лісових велетнів (Донч., II, 1956, 70).
2. перен., зневажл. Про злу, підступну людину. Ростуть мої близняточка, А я утішаюсь. І з лютою гадюкою Я знову кохаюсь (Шевч., І, 1951, 543); Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Збан., Єдина, 1959, 86); // Уживається як лайливе слово. [Олекса:] Не козак ти [Сербин], не лицар! Ти гадюка, злодій ти! (Вас., III, 1960, 17); - Чортові дуки-гадюки [брати Петра] ... Череду корів мають, а брата нещасного морять голодом (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 71).
@ Гадюку вигодувати - виплекати, випестувати злу, невдячну людину. [Xарко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав - та пізно вже... (Мирний, V, 1955, 142).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гадюка | гадюки |
Родовий | гадюки | гадюк |
Давальний | гадюці | гадюкам |
Знахідний | гадюку | гадюк |
Орудний | гадюкою | гадюками |
Місцевий | на/у гадюці | на/у гадюках |
Кличний | гадюко | гадюки |