ГЛУХУВАТО. Присл. до глухуватий 2. Лагідний, ласкавий, глухувато-одноманітний, він [туркіт горлиці] таїть у собі якийсь особливий чар (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 74); - Ми чули тут доповідь товариша Мартинова, - сказав [Чумак] напружено, глухувато (Донч., І, 1956, 442).