гомін
ГОМІН, мону, ч. 1. Звучання розмови. Як почув [Пістряк] гомін свого начальника, так зараз, знявши шапочку, і підійшов до нього, і поклонивсь йому низенько (Кв.-Осн., II, 1956, 178); Дзвінок голови - і враз стихав приглушений гомін людських голосів (Крот., Сини.., 1948, 6); // Розмови, чутки. Ходив гомін, що старші сини покійного панотця не дуже мирять з своїми парафіянами (Н.-Лев., III, 1956, 9); Події, що про них гомін ходив у народі і що до них закликали всі оті промовці на ярмарку, тепер уже здавалися.. неминучою дійсністю (Головко, II, 1957, 255).
2. Безладний шум; гамір. Звідси не видно ні моря ясного; Гомону з міста не чутно гучного (Л. Укр., І, 1951, 72); Окремі зітхання, стогони та вигуки ночі змінилися густим, безперервним гомоном дня (Дмит., Розлука, 1957, 6).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гомін | гомони |
Родовий | гомону | гомонів |
Давальний | гомонові, гомону | гомонам |
Знахідний | гомін | гомони |
Орудний | гомоном | гомонами |
Місцевий | на/у гомоні | на/у гомонах |
Кличний | гомоне | гомони |