марниця
МАРНИЦЯ, і, ж., діал. Дрібниця, дурниця (у 1 знач.). Нараз [Олекса] спитав: - Скажи мені, люба дівчино, чи ти будеш і в нас дома тратити стільки часу на марниці? (Коб., III, 1956, 346); - Пане суддя! Це, що я забив Свансона і його сина, - марниця. Містер Свансон живими похоронив двісті п'ятдесят молодих ескімосів, і за це ніхто його не судив (Ірчан, II, 1958, 98).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | марниця | марниці |
Родовий | марниці | марниць |
Давальний | марниці | марницям |
Знахідний | марницю | марниці |
Орудний | марницею | марницями |
Місцевий | на/у марниці | на/у марницях |
Кличний | марнице | марниці |