мимо
МИМО1, присл. 1. Минаючи кого-, що-небудь. А ти нічого не сказала, .. Мене неначе не пізнала, Назустріч мимо обійшла (Граб., І, 1959, 215); Авто промчало мимо, обдавши нас запахом бензину (Кол., На фронті.., 1959, 55); Побачив [Тимко] запнуту в теплу шаль дівчину, котра пройшла мимо своєю швидкою і широкою ходою, не сказавши навіть "здрастуйте" (Тют., Вир, 1964, 12); * Образно. А легко ж буть чудесним, молодим - лише з життям ти йди разом, не мимо (Тич., II, 1957, 304).
2. Не зачіпаючи, не потрапляючи в ціль; стороною. Ось перший [козак] тільки вискочив навпроти воріт, - Юхим швидко, навіть не цілячись, випалив у нього: мимо (Головко, II, 1957, 355).
3. Недалеко від кого-, чого-небудь; поблизу когось, чогось (іти, їхати і т. ін.). Як хто їде або йде було мимо, то він заступить.. за двері, щоб не здоровкатись (Барв., Опов.., 1902, 160); Облупана пустка стояла ще страшніша, ніж та, котру купив Хрущ. Люди знову стали.. відхрещуватись, як проходили мимо (Мирний, II, 1954, 301); Шура, сміючись, впіймала за голову Маковея, що, пробігаючи мимо, саме підвернувся їй під руку (Гончар, III, 1959, 396).
МИМО2, прийм. з род. в. 1. Уживається на позначення особи, предмета, повз які хто-небудь проходить, пробігає і т. ін. Мимо вікна біг цуцик (Вас., II, 1959, 213); Андрій пройшов мимо ченця, змірявши його поглядом, повним зневаги й ненависті (Довж., І, 1958, 244).
2. Уживається на позначення особи, предмета, в які не вцілює щось. Гримнув вистріл, і куля пролетіла мимо голови опришка (Хотк., II, 1966, 286).
@ Пропускати (пропустити) мимо вуха (вух, ушей, уваги) - те саме, що Пропускати (пропустити) повз вуха (див. вухо). Заглиблений у це спостерігання, пропускав [Начко] мимо вуха всі розмови й шепти (Фр., VI, 1951, 227); Мимо ушей пропускала [Люба] щоденні гострі новини, які випереджали одна одну й глибоко зачіпали народ (Ле, Міжгір'я, 1953, 25).
3. Уживається на позначення особи, предмета, поблизу яких щось відбувається. Молоді паничі окремо собі кучею так і ходять, усе щоб так стати, що як буде Галочка кривого танця вести, так щоб пройшла мимо їх (Кв.-Осн., II, 1956, 314).
4. діал. Уживається на позначення того, що є причиною, незважаючи на яку щось відбувається. Біле як сніг волосся покривало його голову, яку старець, мимо дуже старого віку, носив просто вгору (Фр., V, 1951, 34); - А наладь мені великий горнець меду, хе, хе! Лише не такого густого, як моє волосся! І старий указав на свій лисий, мов коліно, череп, а молодець мимо смутку мусив усміхнутися крізь сльози (Оп., Іду.., 1958, 15).
@ Мимо моєї (своєї) волі - несамохіть, всупереч власному бажанню. Мимо своєї волі я стежив за кожним його рухом. Я навіть не помічав цього (Ю. Янов., II, 1958, 133).