розкішник
РОЗКІШНИК, а, ч., рідко. Той, хто живе в розкоші; сибарит. Самозгуба теж чарує і сп'яняє, Як от розкішника додержане вино... (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 248); Російський народ став звати барином людину, в якій вбачав риси барина: неробу, розкішника, сибарита, пихатого, бундючного і т. ін. (Кундзич, Діези.., 1956, 86).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розкішник | розкішники |
Родовий | розкішника | розкішників |
Давальний | розкішникові, розкішнику | розкішникам |
Знахідний | розкішника | розкішників |
Орудний | розкішником | розкішниками |
Місцевий | на/у розкішнику, розкішникові | на/у розкішниках |
Кличний | розкішнику | розкішники |