розсвітати
РОЗСВІТАТИ, ає, недок., РОЗСВІНУТИ, не; мин. ч. розсвів, віла, ло і розсвінув, нула, ло; док. 1. Ставати світлішим, яснішим із настанням світанку. Зоря розсвітала, день починав біліти (Вовчок, І, 1955, 192); От ранок розсвіта. Вітрець пахучий віє; Мір'ядами [міріадами] квіток дихнули вже поля (Крим., Вибр., 1965, 267); Сон літньої ночі колись мені снився, Коротка та літняя нічка була, І сон був короткий, - він хутко змінився І зник, як на сході зоря розсвіла (Л. Укр., І, 1951, 90); *Образно. Не розсвітав мій день сумний, Пригоди тисли невеселі, - І я блукав, мов навісний, Без крихти хліба та оселі (Граб., І, 1959, 206).
2. безос. Наставати (про світанок); світати, розвиднятися. Гей, товаришу, вставай, Розсвітає..! (Шер., Щастя.., 1951, 62); Так рано встала, що аж на порозі розсвінуло (Номис, 1864, № 13900); Устала [Маруся] (бо вже і розсвіло) і зараз прийнялась поратись (Кв.-Осн., II, 1956, 52); *Образно. Мій Осипе, веселий мій друкарю, Мерщій, мерщій на світі б розсвіло! (Бажан, Роки, 1957, 308).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розсвітаю | розсвітаємо |
2 особа | розсвітаєш | розсвітаєте |
3 особа | розсвітає | розсвітають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розсвітатиму | розсвітатимемо |
2 особа | розсвітатимеш | розсвітатимете |
3 особа | розсвітатиме | розсвітатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | розсвітав | розсвітали |
Жіночий рід | розсвітала | |
Середній рід | розсвітало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розсвітаймо | |
2 особа | розсвітай | розсвітайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | розсвітаючи | |
Минулий час | розсвітавши |