розчарований
РОЗЧАРОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розчарувати. - Зрозумів я, що праця одна дає розчарованій життям людині вдоволення (Коб., III, 1956, 179); Василько був розчарований, що в хатині нема вуйка Андрія (Турч., Зорі.., 1950, 187).
2. у знач. прикм. Який перебуває в стані розчарування. Сумні і розчаровані, виливали старі фанатики один одному свої жалі (Коцюб., І, 1955, 295); Приголомшена чи розчарована старшина вишукувала слів, якими б найпристойніше можна було висловити своє ставлення до гетьманового плану (Ле, Наливайко, 1957, 87); // Який виражає розчарування. Радник дуже сердечно попрощався зі мною, та вигляд його був явно розчарований (Кулик, Записки консула, 1958, 56).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розчарований | розчарована | розчароване | розчаровані |
Родовий | розчарованого | розчарованої | розчарованого | розчарованих |
Давальний | розчарованому | розчарованій | розчарованому | розчарованим |
Знахідний | розчарований, розчарованого | розчаровану | розчароване | розчаровані, розчарованих |
Орудний | розчарованим | розчарованою | розчарованим | розчарованими |
Місцевий | на/у розчарованому, розчарованім | на/у розчарованій | на/у розчарованому, розчарованім | на/у розчарованих |