чільце
ЧІЛЬЦЕ, я, с. 1. Зменш.-пестл. до чоло 1.
2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської "княгині" (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 34).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чільце | чільця |
Родовий | чільця | чілець |
Давальний | чільцю | чільцям |
Знахідний | чільце | чільця |
Орудний | чільцем | чільцями |
Місцевий | на/у чільці | на/у чільцях |
Кличний | чільце | чільця |