іно
ІНО (ЙНО), діал. 1. присл. Тільки, лише. Не уродить сова сокола - іно таке, як сама... (Номис, 1864, № 7152); - А скільки ж то, боже мій, бачив я таких, що в них іно скибочка того поля, а сім'я велика... (Коцюб., І, 1955, 109).
2. спол. Тільки, як тільки. - Іно я наклала в тарілку пирогів і взялась сметану збирати, аж і паннунця над'їхали (Фр., III, 1950, 431); Завтра, іно розвидниться, встане Харитя, нагодує маму.., візьме серп і піде в поле (Коцюб., І, 1955, 15).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | Іно | Іно |
Родовий | Іно | Іно |
Давальний | Іно | Іно |
Знахідний | Іно | Іно |
Орудний | Іно | Іно |
Місцевий | на/у Іно | на/у Іно |
Кличний | Іно | Іно |