вішал
ВІШАЛ, -а, ч. Менгір заввишки до 5 м у формі риби або з різьбленим зображеннями риби, бика; розміщувався на берегах річок або стародавніх каналів і можливо пов'язувався з культом родючості й води; орієнтовне датування – 2-е тис. до н. е.; знайдені у Вірменії, Грузії, на Північному Кавказі і в Монголії.
вішало
ВІШАЛО, а, с. 1. Закріплена на стовпах або підвішена на мотузках чи дротинах тичка для сушіння чого-небудь; жердка. І де та, Марисю, загортина [верхній жіночий одяг]? - В коморі на вішалі (Сл. Гр.); Висушену до стандартної вологості махорку знімають з вішал і глиць у вологі дні, щоб не обламувалося листя (Техн. культ., 1956, 346).
2. діал. Вішалка (в 1 знач.). Коли виходили з зали й він здіймав з вішала свій капелюх, переходила коло нього одна студентка (Коб., III, 1956, 321).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вішало | вішала |
Родовий | вішала | вішал |
Давальний | вішалу | вішалам |
Знахідний | вішало | вішала |
Орудний | вішалом | вішалами |
Місцевий | на/у вішалі | на/у вішалах |
Кличний | вішало | вішала |