обижати
ОБИЖАТИ, аю, аєш, недок., ОБИДИТИ, джу, диш, док., розм., рідко, 1. Те саме, що ображати. Іван.. Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Март., Тв., 1954, 72); Оксану вже починало гнітити мовчання це. І жаль було подругу: отак обидила її нізащо (Головко, І, 1957, 114).
2. Те саме, що кривдити. Горенько в світі жити, що всяк обижає (Чуб., V, 1874, 448); Мати йде на роботу вранці і щоразу наказує: - Дивися ж, Денисе, не обижай Настусю, вона маленька (Коп., Подарунок, 1956, 6); - Не ходи туди, синку, - каже [мати], - на вечорницях збираються самі п 'яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять (Стор., І, 1957, 57).