пожалуй
ПОЖАЛУЙ, вставн. сл., розм., рідко. Те саме, що мабуть. - Пожалуй, він [батько] ще й рад буде, щоб збути нас (Кв.-Осн., II, 1956, 258); // Уживається при висловленні нерішучої, невизначеної згоди. Подумав ото [хазяїн].. та й кажу їй: пожалуй, я тебе найму, тільки попереду справлюся, де слід (Мирний, III, 1954, 144).
пожалувати
ПОЖАЛУВАТИ, ую, уєш, док. 1. перех. і без додатка. Виявити співчуття; змилуватися над ким-небудь. - Чуже лихо, як кажуть, людям сміх, похлипаєш раз, люди пожалують, удруге - одвернуться, утретє - стануть сміяться (Стор., І, 1957, 161); - Винуваті, паночку, запізнилися. Простіть на сей раз - й пожалуйте, й помилуйте... (Мирний, IV, 1955, 224); // Приголубити кого-небудь, попестити. Я було дивлюсь, як дядина голубить своїх дітей, та все думаю про свою матір: якби була жива моя мати, вона б мене пожалувала й гостинця мені принесла б (Н.-Лев., II, 1956, 175); Вона.., посміхнувшись, з ніжністю пожалувала хлопця по голові (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 201); // Виявити увагу, прихильність до кого-небудь. - Пожалуй же, Марусенько, молодицю, вклонися й пошануй (Вовчок, І, 1955, 10).
2. перех. Поберегти кого-, що-небудь; пожаліти. - Пожалуйте животину!.. Якщо я їх битиму, то вони ж швидко геть потомляться і тоді вже запевне не побіжать (Крим., Вибр., 1965, 392); - Та я б за неї [землю] свою душу на шматки покремсав. - Свою покремсав би чи ні, а чужу не пожалував би, - подумав [Данило] (Стельмах, II, 1962, 374); // Залишити у себе, не побажати витратити (у 1 знач.). Він не пожалував ста карбованців на видання творів самовродка Рябоклячки (Коцюб., І, 1955, 162); З отаких [боржників] я брав, кілько хотів та й що хотів. Бо мужикові як скрутно, то він нічого не пожалує (Март., Тв., 1954, 211).
3. перех. і неперех. Відчути жаль, сум з приводу чого-небудь, пошкодувати, пожаліти за чим-небудь. - Візьми мене на плечі, пронеси старого, не пожалуєш свойого труду [труда] (Фр., III, 1950, 133); Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: - Нова людина народилась; А як зломлюсь, - не плачте по мені! Пожалуйте, чому відразу не зломилась! (Л. Укр., І, 1951, 122); // Відчути жаль, каяття. - Той, що її [Маланку] візьме, не пожалує цього, - думав про себе [Лукин], коли бачив, як вона кидала вилами на скирту снопи (Кобр., Вибр., 1954, 192).
4. перех., заст. Подарувати що-небудь, нагородити чимсь. - Я ніколи не забуваю добра, - вела далі княгиня. - За те, що чесно і добре працювала, хочу пожалувати тебе.., я тобі даю село Будутин (Скл., Святослав, 1959, 238); Ні, це зовсім не те, що стара руїна Антін Денікін, якому по прибутті в Англію англійський король за вірну службу нібито пожалував титул лорда (Гончар, II, 1959, 207).
5. неперех., з інфін., розм. Зайти, прийти, прибути куди-небудь, відвідати когось. Олексій.. став пильно прохати охвицера [офіцера], щоб пожалував до нього хліб-солі одкушати [поїсти] (Кв.-Осн., II, 1956, 322); - Увійди [до панича] та й кажи: просили барин і бариня, щоб пожалували до них (Мирний, III, 1954, 180); - Красота! - сказав шофер. - Значить, Клим Васильович пожалували? Приємно... (Грим., Кавалер.., 1955, 11); // наказ. сп. пожалуй, пожалуйте. Іди, ідіть, заходь, заходьте (при ввічливому запрошенні). - Здоров, здоров, любий зятю, Пожалуй у хату! (Сто пісень.., 1946, 221); - Пожалуйте, товаришу начальник! Ось воно, це розбите гніздо (Мик., II, 1957, 407).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пожалую | пожалуємо |
2 особа | пожалуєш | пожалуєте |
3 особа | пожалує | пожалують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пожалував | пожалували |
Жіночий рід | пожалувала | |
Середній рід | пожалувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пожалуймо | |
2 особа | пожалуй | пожалуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пожалувавши |