поганець
ПОГАНЕЦЬ, нця, ч. 1. розм. Той, хто викликає огиду, відразу (виглядом, поведінкою, вчинками і т. ін.). Чотири свічки спалила, поки Гриця умила, а п'ятий каганець - такий Грицько поганець! (Укр.. присл.., 1955, 131); Вона так багато наслухалася.. історій про ..газетярів, про їх цинізм, нічні пиятики, галабурди і т. ін., що дрож пробігла їй на думку - статися жінкою такого поганця (Фр., II, 1950, 298); - А тобі ріже око, що я чужу людину в хату прийняв? А з ким мені жити, коли в мене син - поганець? (Тют., Вир, 1964, 75); // Загарбник, кривдник, поневолювач. Ой, зі сходу вдарив грім - Била «катерина» [«катюша»]; Очистилась від поганців Наша Україна (Укр.. думи.., 1955, 525); Хотіли поганці віднять у нас хату - та ми тую жадність одсікли рукату (Тич., II, 1957, 139); // Уживається як лайливе слово. - Так от як ви!.. Мошенники! Поганці! - Лютує Лев (Гл., Вибр., 1951, 113); - Утікати, поганцю? Ні, тепер уже, пане, запізно! (Забашта, Вибр., 1958, 244).
2. заст. Те саме, що поганин 1. Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків, Ворогів-поганців (Пісні та романси.., II, 1956, 179); - Я хочу, щоб ти віддав її за мене... Я знаю, твій закон не дозволяє віддати за поганця, але я прийму вашу віру (Досв., Гюлле, 1961, 86).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поганець | поганці |
Родовий | поганця | поганців |
Давальний | поганцеві, поганцю | поганцям |
Знахідний | поганця | поганців |
Орудний | поганцем | поганцями |
Місцевий | на/у поганці, поганцеві | на/у поганцях |
Кличний | поганцю | поганці |