трісь
ТРІСЬ, ТРІСЬ-ТРІСЬ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. тріснути (див. тріскати 1-4). Доля тихо засміялась... Торба трісь - і розірвалась... (Гл., Вибр., 1951, 120); Коромисло трісь, та й переломилось по половині (Н.-Лев., III, 1956, 254); Ото він [вовк] вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки - трісь-трісь-трісь! Так і розсипались (Укр. казки, 1951, 29); Зиркнула блискавка, загуркотав грім... гряк! Трісь!.. (Мирний, І, 1949, 239); - Сьогодні тільки лягла, коли воно - трісь, трісь у саду, - по сухих гілках іде (Гр., II, 1963, 355); - Через півгодини, чую, щось потихеньку - трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться, бо вже тріщить (Тют., Вир, 1964, 261); Раптом каштан зірвався з дерева і трісь по голові Гаврила (Коц., Як вони.., 1948, 67); - У батька в руках ложка-довбанка, тільки хто з малишні сьорбне дуже або засміється - трісь по голові, і зараз же тихо-тихо зробиться (Тют., Вир, 1964, 216).