тра
ТРА, присудк. сл., діал. Треба (див. треба1). Трохим від страху задрожав [задрижав]. Та годі!.. Тра відповідати (Рудан., Тв., 1959, 65); Дві ночі мчались черкеси, пробираючись крізь кордони: тра було проїхати з 200 верстов ярами та балками, ховаючись від людського ока (Коцюб., III, 1956, 50); Не вернуся до днів далеких я ніяк. Ну й що ж? Не тра. Нехай і так. Ми ще зустрінемось, дідусю! (Сос., II, 1958, 357).