бебех
БЕБЕХ, діал. БЕБЕВХ, виг. 1. Звуконаслідування, що відтворює звук від падіння, удару по чомусь м'якому, пострілу.
2. розм. Уживається як присудок за знач. бебехнути і бебехнутися. Хома дума собі: "Чому сей скарб та не розсипається? Еге, знаю!" Та з сим словом хряп дідуся по щоці... а той бебех об землю... (Кв.-Осн., II, 1956, 230); Інший рветься З усієї сили За долею; от-от догнав І - бебех в могилу! (Шевч., І, 1951, 274); Налетіла друга [муха] - і бебевх у молоко (Круш., Буденний хліб, 1960, 30).