беззвучний
БЕЗЗВУЧНИЙ, а, е. Який не подає звуків; безмовний, німий. Ніби в німому кіно, перед Віктором пропливали беззвучні кадри (Руд., Вітер.., 1958, 117); // Позбавлений звуків, звучання; тихий. Ранок був беззвучний, сільська вулиця порожня (Ю. Янов., І, 1954, 292); Михайлина схиляється до дівчинки, сухими вустами цілує в теплу щічку довгим беззвучним поцілунком (Збан., Між.. людьми, 1955, 145); * Образно. Це ж кінець нашої історії. Тихий, беззвучний, відчутний кінець (Коб., І, 1956, 186).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | беззвучний | беззвучна | беззвучне | беззвучні |
Родовий | беззвучного | беззвучної | беззвучного | беззвучних |
Давальний | беззвучному | беззвучній | беззвучному | беззвучним |
Знахідний | беззвучний, беззвучного | беззвучну | беззвучне | беззвучні, беззвучних |
Орудний | беззвучним | беззвучною | беззвучним | беззвучними |
Місцевий | на/у беззвучному, беззвучнім | на/у беззвучній | на/у беззвучному, беззвучнім | на/у беззвучних |