безумець
БЕЗУМЕЦЬ, мця, ч. 1. Людина, що втратила розум. - Нехай діди, розказуючи внукам Про вчинок мій, їм скажуть: це зробив Безумець Герострат... (Сам., І, 1958, 85).
2. Людина, що діє надто нерозсудливо. В цю останню хвилину так несподівано і невчасно з'явилася думка: "Зупинися, безумцю! На кого руку підіймаєш?" (Шиян, Гроза.., 1956, 197).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | безумець | безумці |
Родовий | безумця | безумців |
Давальний | безумцеві, безумцю | безумцям |
Знахідний | безумця | безумців |
Орудний | безумцем | безумцями |
Місцевий | на/у безумці, безумцеві | на/у безумцях |
Кличний | безумцю | безумці |