буркотати
БУРКОТАТИ, очу, очеш і БУРКОТІТИ, очу, отиш, недок. 1. перех. і без додатка. Говорити тихо і невиразно. - Ви, діточки (до мене та до Катрі), не слухайте, що стара буркоче (Вовчок, VI, 1956, 298); Край відчиненого вікна майстерні Мічурін, буркочучи, сідав до робочого столика лагодити годинника (Довж., І, 1958, 412); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (Стельмах, Хліб.., 1959, 269); // Говорити невиразно і сердито, висловлюючи невдоволення ким-, чим небудь; бурчати. Буркотів [Щука] собі під ніс, лаючи козаків (Стор., І, 1957, 387); Олівець був короткий, списаний... Оксентій, буркочучи, послинив його (Смолич, Мир.., 1958, 182).
2. неперех. Утворювати одноманітні, приглушені, схожі на булькання звуки; дзюрчати (про річку, струмок і т. ін.). По шляху біжать жваві струмочки - крутяться, підстрибують, танцюють, весело про щось буркочуть (Вас., І, 1959, 124); Приток води далеко десь рвав греблі, і хвилі буркотіли, розливаючись по долині (Стор., І, 1957, 359).
3. неперех. Воркувати (про голубів). Голуб в'ється круг неї [принцеси] і буркоче (Л. Укр., II, 1951, 193);
* Образно. Моя мила, милесенька, Голубка сивесенька, Усю нічку буркотала, Мені спать не давала (Чуб., V, 1874, 13).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | буркочу | буркочемо |
2 особа | буркочеш | буркочете |
3 особа | буркоче | буркочуть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | буркотатиму | буркотатимемо |
2 особа | буркотатимеш | буркотатимете |
3 особа | буркотатиме | буркотатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | буркотав | буркотали |
Жіночий рід | буркотала | |
Середній рід | буркотало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | буркочімо | |
2 особа | буркочи | буркочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | буркочучи | |
Минулий час | буркотавши |