бідаха
БІДАХА, рідко БІДАГА, и, ч. і ж. Той, хто зазнає або зазнав якоїсь біди, кривди, прикрості; бідолаха. Прийшлось бідасі пропадать (Греб., І, 1957, 43); До пана спершу прилетів гонець, А там і бранця привезли, бідаху, Що тріпотався од дурного страху (Рильський, II, 1956, 25); [Кирило:] Пізнав [Харко], бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав - та пізно вже... (Мирний, V, 1955, 142).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бідаха | бідахи |
Родовий | бідахи | бідах |
Давальний | бідасі | бідахам |
Знахідний | бідаху | бідах |
Орудний | бідахою | бідахами |
Місцевий | на/у бідасі | на/у бідахах |
Кличний | бідахо | бідахи |