верчик
ВЕРЧИК, а, ч. 1. розм. Скручений жмут чого-небудь або що-небудь загорнене, згорнене; згорток. А Чіпка.. забереться в ожеред соломи та й давай з неї то верчики крутити, то хрести вив'язувати... (Мирний, II, 1954, 53); Під очеретяними верчиками дорогоцінний скарб - сіль з далекого Криму (Рибак, Помилка.., 1956, 75); З паперового верчика він витяг дві печених картоплини (Собко, Звич. життя, 1957, 54).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | верчик | верчики |
Родовий | верчика | верчиків |
Давальний | верчикові, верчику | верчикам |
Знахідний | верчик | верчики |
Орудний | верчиком | верчиками |
Місцевий | на/у верчику | на/у верчиках |
Кличний | верчику | верчики |