вимушений
ВИМУШЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до вимусити. В багатіїв Антон у борг набрав лісу, а розплачуватися не мав чим і вимушений був піти на заробітки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42); Наші війська вимушені тепер займати еластичну оборону (Петльов., Хотинці, 1949, 160).
2. прикм. Який здійснюється чи здійснений проти бажання, потреби, під тиском обставин. - В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій, зостанешся ремісником! (Донч., V, 1957, 235); От тільки він, старий машиніст Сорокоуст, висловлюючись мовою сина-льотчика, пішов на вимушену посадку (Гур., Новели, 1951, 56).
3. прикм. Здійснюваний через силу, роблений, нещирий. По її лиці перебігло щось чудне... мов жаль, мов вимушений усміх... (Коб., III, 1956, 498); Вона [зустріч братів] вийшла на диво вимушена і холодна (Рибак, Час.., 1960, 215).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вимушений | вимушена | вимушене | вимушені |
Родовий | вимушеного | вимушеної | вимушеного | вимушених |
Давальний | вимушеному | вимушеній | вимушеному | вимушеним |
Знахідний | вимушений, вимушеного | вимушену | вимушене | вимушені, вимушених |
Орудний | вимушеним | вимушеною | вимушеним | вимушеними |
Місцевий | на/у вимушеному, вимушенім | на/у вимушеній | на/у вимушеному, вимушенім | на/у вимушених |