воркувати
ВОРКУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). Щебече зяблича сім'я, І сиза горлиця воркує (Щог., Поезії, 1958, 320); В гущині воркує голубка, лящить соловей (Горд., І, 1959, 473); * Образно. Чого серце, як голубка, день і ніч воркує (Шевч., І, 1951, 55).
2. перен. Ніжно розмовляти з ким-небудь. [Сербин:] Буде вже нам безпечно, як голубки, воркувати (Вас., III, 1960, 40); Соломія гладить Катрю по голові, розкутує хустку, тихо воркує: - Не плач, доню (Кучер, Трудна любов, 1960, 334).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | воркую | воркуємо |
2 особа | воркуєш | воркуєте |
3 особа | воркує | воркують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | воркуватиму | воркуватимемо |
2 особа | воркуватимеш | воркуватимете |
3 особа | воркуватиме | воркуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | воркував | воркували |
Жіночий рід | воркувала | |
Середній рід | воркувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | воркуймо | |
2 особа | воркуй | воркуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | воркуючи | |
Минулий час | воркувавши |