ворожити
ВОРОЖИТИ, ожу, ожиш, недок. 1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; . пророкувати що-небудь. Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк (Котл., І, 1952, 225); І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Шевч., І, 1951, 283); Графові тієї ночі приснився страшний сон і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах (Донч., III, 1956, 49).
@ Надвоє баба (бабка) ворожила - невідомо, що буде. - Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Укр. казки, легенди.., 1957, 324).
2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких нібито має вплинути па людину, природу і т. ін.; чарувати. Мабуть, ворожила [Мелашка] над нею або що-небудь таке зробила, що як з води витягла нашу Оксану?.. (Кв.-Осн., II, 1956, 445).
3. біля (коло) кого - чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь. Коней покрали, а нічліжники бачили, що такі-то коло тих коней ворожили (Номис, 1864, № 12831); Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла, Іван Миколайович щось там ворожив біля нього (Загреб., Спека, 1961, 270).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ворожу | ворожимо |
2 особа | ворожиш | ворожите |
3 особа | ворожить | ворожать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ворожитиму | ворожитимемо |
2 особа | ворожитимеш | ворожитимете |
3 особа | ворожитиме | ворожитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | ворожив | ворожили |
Жіночий рід | ворожила | |
Середній рід | ворожило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ворожімо | |
2 особа | ворожи | ворожіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | ворожачи | |
Минулий час | вороживши |