вотчина
ВОТЧИНА, и, ж. У давній Русі, а згодом у Російській державі до XVIII ст. - феодальна земельна власність, яку можна було заповідати, продавати тощо. Про себе розказував, що він є поміщик, що у нього вотчина (Кв.-Осн., II, 1956,328); Землі, що належали феодалам на правах цілковитої власності, називались вотчинами (Іст. СРСР, І, 1956, 92); * Образно. [Горський:] Ярошенко перетворив редакцію на свою вотчину (Лев., Нові п'єси, 1956, 20).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вотчина | вотчини |
Родовий | вотчини | вотчин |
Давальний | вотчині | вотчинам |
Знахідний | вотчину | вотчини |
Орудний | вотчиною | вотчинами |
Місцевий | на/у вотчині | на/у вотчинах |
Кличний | вотчино | вотчини |