віднятий
ВІДНЯТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відняти 1. - Йому дали село, одняте в одного польського дідича, повстанця (Н.-Лев., І, 1956, 598); Цю узбечку, відняту в оскаженілих ішанів, вони завжди бачили неодмінно в товаристві Юрського (Ле, Міжгір'я, 1953, 382); // віднято, безос. присудк. сл. На початку утворення Радянської влади в Казахстані у баїв було віднято право голосу (Донч., І, 1956, 145).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | віднятий | віднята | відняте | відняті |
Родовий | віднятого | віднятої | віднятого | віднятих |
Давальний | віднятому | віднятій | віднятому | віднятим |
Знахідний | віднятий, віднятого | відняту | відняте | відняті, віднятих |
Орудний | віднятим | віднятою | віднятим | віднятими |
Місцевий | на/у віднятому, віднятім | на/у віднятій | на/у віднятому, віднятім | на/у віднятих |