вірчий
ВІРЧИЙ, а, е. Який свідчить про доручення комусь чого-небудь. [Бжостовський:] Завтра ж їду сам до Носівки, а поки потурбуйтеся повернути мені мого вірчого листа на управління справами - зараз же (Коч., І, 1956, 65).
@ Вірчі грамоти - документи, які засвідчують призначення певної особи дипломатичним представником у якій-небудь державі.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вірчий | вірча | вірче | вірчі |
Родовий | вірчого | вірчої | вірчого | вірчих |
Давальний | вірчому | вірчій | вірчому | вірчим |
Знахідний | вірчий, вірчого | вірчу | вірче | вірчі, вірчих |
Орудний | вірчим | вірчою | вірчим | вірчими |
Місцевий | на/у вірчому, вірчім | на/у вірчій | на/у вірчому, вірчім | на/у вірчих |