гирявий
ГИРЯВИЙ, а, е, діал. 1. зневажл. З стриженою, бритою головою. Не вспіє гирява дівка й коси собі заплести (як ми вернемось додому) (Номис, 1864, № 13885); // У знач. ім. гирявий, вого, ч. Той, у кого стрижена, брита голова. У його стільки землі, як у гирявого чуприни (Сл. Гр.); // Вбогий, нужденний. Таке вже гиряве моє щастя (Сл. Гр.); Ти кажеш, недоречні Слова оці пишу.. Та, бач, буває ж в мові Завжди воно отак, То злота шмат чудовий, То гирявий п'ятак (Ус., Листя.., 1956, 181).
2. рідко. Важкий. Скаженіючи від безсилої люті, сердито вилаявся [Когут], здійнявши погрозливо гиряві кулаки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 339).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гирявий | гирява | гиряве | гиряві |
Родовий | гирявого | гирявої | гирявого | гирявих |
Давальний | гирявому | гирявій | гирявому | гирявим |
Знахідний | гирявий, гирявого | гиряву | гиряве | гиряві, гирявих |
Орудний | гирявим | гирявою | гирявим | гирявими |
Місцевий | на/у гирявому, гирявім | на/у гирявій | на/у гирявому, гирявім | на/у гирявих |