говіркий
ГОВІРКИЙ, а, е. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий. Старі люди говіркі (Барв., Опов.., 1902, 316); Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов стає мовчазним (Збан., Т. Шашло, 1949, 11); * Образно. І наоколо леліє Тільки небо та вода. Тільки небо мовчазливе, Тільки море говірке (Черн., Поезії, 1959, 292).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | говіркий | говірка | говірке | говіркі |
Родовий | говіркого | говіркої | говіркого | говірких |
Давальний | говіркому | говіркій | говіркому | говірким |
Знахідний | говіркий, говіркого | говірку | говірке | говіркі, говірких |
Орудний | говірким | говіркою | говірким | говіркими |
Місцевий | на/у говіркому, говіркім | на/у говіркій | на/у говіркому, говіркім | на/у говірких |