годувальник
ГОДУВАЛЬНИК, а. ч. 1. Той, хто утримує кого-небудь. «Годувальником» в сім'ї, як правило, до революції був батько - глава сім'ї, і добробут всієї сім'ї залежав в основному від його заробітку (Нар. тв. та етн., З, 1957, 87); * Образно. Автор [М. Стельмах] зумів.. показати, якою дорогою ціною доставалися народному годувальникові - селянинові - хліб і сіль (Вітч., 6, 1961, 180); // перен. Про те, що є джерелом засобів до існування. У давні часи ліс був чи не єдиним надійним годувальником і захисником народу (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 25).
2. Той, хто годує і доглядає кого-небудь або готує їжу. Слідом за ними [солдатами] з термосами на горбах чвалали ротні старшини, невтомні солдатські годувальники (Гончар, І, 1954, 151).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | годувальник | годувальники |
Родовий | годувальника | годувальників |
Давальний | годувальникові, годувальнику | годувальникам |
Знахідний | годувальника | годувальників |
Орудний | годувальником | годувальниками |
Місцевий | на/у годувальнику, годувальникові | на/у годувальниках |
Кличний | годувальнику | годувальники |