головач
ГОЛОВАЧ, а, ч. 1. розм. Те саме, що головань. Якийсь москаль сидить: головач, розкошланий, невмиваний (Вовчок, І, 1955, 276).
2. діал. У західних областях України в минулому - керівна особа. Князь бавився, їздив на візити по міських головачах та околишніх панах (Фр., III, 1950, 146); - Ха-ха, ото наш піп і головачі завертяться з жандармами (Козл., Ю. Крук, 1957, 354).
3. Жук родини пластинчатовусих з великою головою і дуже розвиненими ротовими частинами; шкідник бобових та злакових рослин; кравчик. Кравчик, або головач - Lethrus apterus Laxm. Жук чорний, переднєспинка з витягнутими вперед передніми кутами; тіло дуже опукле, голова велика з сильно розвиненими ротовими частинами (Шкідн.. рослин, 1949, 168).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | головач | головачі |
Родовий | головача | головачів |
Давальний | головачеві, головачу | головачам |
Знахідний | головача | головачів |
Орудний | головачем | головачами |
Місцевий | на/у головачі, головачу, головачеві | на/у головачах |
Кличний | головачу | головачі |