грюкіт
ГРЮКІТ, коту, ч. Сильний уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.; ряд таких звуків. Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон халупки, розлягався раптовий грюкіт у віконце (Коцюб., 1, 1955, 375); Кожного ранку в тюремних коридорах здіймались метушня, грюкіт, дзвін металу (Збан., Єдина, 1959, 97).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | грюкіт | грюкоти |
Родовий | грюкоту | грюкотів |
Давальний | грюкотові, грюкоту | грюкотам |
Знахідний | грюкіт | грюкоти |
Орудний | грюкотом | грюкотами |
Місцевий | на/у грюкоті | на/у грюкотах |
Кличний | грюкоте | грюкоти |