двірник
ДВІРНИК, двірника, ч. 1. Працівник будинкоуправління, що стежить за чистотою і порядком у дворі та на вулиці біля двору. Він зайшов до двірника, почав розпитувати його (Мик., II, 1957, 343); Двірники ще замітали вулиці й поливали тротуари з довгих шлангів (Кучер, Чорноморці, 1956, 41).
2. розм. Рухома стрілка для механічного очищання вітрового скла автомашини від снігу, пилу, крапель. Дощ барабанив по криші [покрівлі] лімузина, спливав по вікнах, з лобового скла його запопадливо стирали механічні двірники (Дмит., Розлука, 1957, 224); Водій пильно вдивлявся у невелике півколо очищеного «двірником» вітрового скла (Веч. Київ, 7.IV 1958, 2).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | двірник | двірники |
Родовий | двірника | двірників |
Давальний | двірникові, двірнику | двірникам |
Знахідний | двірник, двірника | двірники, двірників |
Орудний | двірником | двірниками |
Місцевий | на/у двірнику | на/у двірниках |
Кличний | двірнику | двірники |