дичина
ДИЧИНА, и, ж. 1. Дикі птахи і звірі, на яких полюють і м'ясо яких використовують як їжу. Допоміжним засобом існування було полювання на велику дичину, яку ловили, влаштовуючи облави (Іст. СРСР, І, 1956, 73); Іван Іванович полював на.. барсука, білку та іншу дрібну тайгову дичину (Довж., Зач. Десна, 1957, 74); // М'ясо цих птахів, тварин. Зайців потрошать, промивають, а потім вимочують 3-4 год в холодній воді з оцтом для видалення крові, бо вся дичина надходить не знекровленою (Технол. пригот. їжі, 1957, 49); Повечерявши дичиною, ми ще довго сиділи біля маленького вогнища (Веч. Київ, 19.11 1958, 4).
2. розм. Глухе, запустіле місце; глушина. - Чи не чули ви оркестра нашого князя? - спитала господиня. - Варто послухати! Хоч тут і село, й дичина, але в нас можна почути найкращих італійських і німецьких композиторів (Н.-Лев., І, 1956, 171); // заст., зневажл. Житель цих глухих, запустілих місць. Ця затуркана дичина [наймичка] не така вже нерозумна, як говорив Веремій (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 232).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дичина | дичини |
Родовий | дичини | дичин |
Давальний | дичині | дичинам |
Знахідний | дичину | дичини, дичин |
Орудний | дичиною | дичинами |
Місцевий | на/у дичині | на/у дичинах |
Кличний | дичино | дичини |