добропорядний
ДОБРОПОРЯДНИЙ, а, е. 1. Який відзначається порядністю. Він був добропорядною, тихою людиною (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 13).
2. перен. Який відзначається позитивними ознаками. Воєвода здавався захопленим тільки школою, тільки друкарнею.. та іншими добропорядними справами (Ле, Наливайко, 1957, 124).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | добропорядний | добропорядна | добропорядне | добропорядні |
Родовий | добропорядного | добропорядної | добропорядного | добропорядних |
Давальний | добропорядному | добропорядній | добропорядному | добропорядним |
Знахідний | добропорядний, добропорядного | добропорядну | добропорядне | добропорядні, добропорядних |
Орудний | добропорядним | добропорядною | добропорядним | добропорядними |
Місцевий | на/у добропорядному, добропоряднім | на/у добропорядній | на/у добропорядному, добропоряднім | на/у добропорядних |