доброчинець
ДОБРОЧИНЕЦЬ, нця, ч., рідко. Те саме, що добродійник. Кобзар кидає в гурт селян.. виклик звабний і сміливий, звіряє людям свій словесний скарб, наче запевняє їх, що він єдиний для них у світі доброчинець (Рибак, Помилка.., 1940, 135); * Образно. Звільнена від злочинної безплідності земля віддячить своїм доброчинцям новими щирими дарами врожаїв (Літ. Укр., 29.У 1962, 2).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | доброчинець | доброчинці |
Родовий | доброчинця | доброчинців |
Давальний | доброчинцеві, доброчинцю | доброчинцям |
Знахідний | доброчинця | доброчинців |
Орудний | доброчинцем | доброчинцями |
Місцевий | на/у доброчинці, доброчинцеві | на/у доброчинцях |
Кличний | доброчинцю | доброчинці |