додача
ДОДАЧА, і, ж. 1. Дія за знач. додавати, додати 1. Подав [князь] букет Гані, з додачею компліментів (Н.-Лев., І, 1956, 163); Додача грошей; Додача продуктів.
2. Те, що додається. - Слід організувати міжрайонний обмінний пункт для таких [нездатних господарювати] голів. Щоб район з районом мінявся такими головами. Можна й додачі давать... (Вишня, І, 1956, 395).
У (в, на) додачу - до того, що вже є; додатково. - Перед шлюбом дам йому або дочці банкову розписку на дві тисячі карбованців, ще й дім в додачу (Н.-Лев., IV, 1956, 346); Він цілу ніч лаяв жінку, а коли лайка не допомагала, давав доброго стусана на додачу (Кол., Терен.., 1959, 32).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | додача | додачі |
Родовий | додачі | додач |
Давальний | додачі | додачам |
Знахідний | додачу | додачі |
Орудний | додачею | додачами |
Місцевий | на/у додачі | на/у додачах |
Кличний | додаче | додачі |