додолу
ДОДОЛУ, присл. 1. На землю, на долівку. Саме в той момент, як Гафійка нагнулася, щоб вийняти з печі горщик, з-за пазухи висунулась в неї книжка і впала додолу (Коцюб., II, 1955, 12); Він мовчки узяв Михася за руки й зсадовив додолу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 167).
2. Униз, донизу; до землі. Кричала ворона, як вгору летіла, а як додолу - то й крила опустила (Укр.. присл.., 1955, 177); Коли поспів виноград - Додолу гнуться ніжні віти... (Рильський, II, 1946, 27); Марися пройшла далі, стала коло комина, засоромлено опустивши додолу очі (М. Ол., Леся, 1960, 105).
додола
ДОДОЛА, -и, ж. 1. У давніх українців – найвродливіша в селі дівчина, яку обирали "нареченою" Перуна, дівою вогню, головною фігурою на святі Громовержця, під час викликання дощу і т. д. 2. У давніх сербів – богиня рослинності; весняне свято Додоли – знак священного вшановування сербами навколишньої природи, обожнювання дерев, гаїв, лісів тощо.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | додола | додоли |
Родовий | додоли | додол |
Давальний | додолі | додолам |
Знахідний | додолу | додол |
Орудний | додолою | додолами |
Місцевий | на/у додолі | на/у додолах |
Кличний | додоло | додоли |