загонистий
ЗАГОНИСТИЙ, а, е, розм. 1. Якому властиві завзяття, сміливість або зухвалість, запальність. - Побачимо, чиє буде зверху, а чиє насподі! - говорив писар до жінки. - Дуже вже загонистий та прудкий став о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 156); - Навіть не присниться тобі, який в тебе браток загонистий та відчайдушний (Козл., Ю. Крук, 1957, 412).
2. Сповнений завзяття або зухвалості. Козаки Хмельницького з загонистими піснями наближалися до Січі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 243); Загонистий, глузливий сміх, що аж склянки дрижали, покривав цей одинокий тост (Кач., II, 1958, 328); // перен. Грубий, непристойний. Знову зчинився галас. Замелькали в повітрі кулаки, лягла над подвір'ям загониста лайка, вихоплювались.. погрози (Шиян, Баланда, 1957, 122).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | загонистий | загониста | загонисте | загонисті |
Родовий | загонистого | загонистої | загонистого | загонистих |
Давальний | загонистому | загонистій | загонистому | загонистим |
Знахідний | загонистий, загонистого | загонисту | загонисте | загонисті, загонистих |
Орудний | загонистим | загонистою | загонистим | загонистими |
Місцевий | на/у загонистому, загонистім | на/у загонистій | на/у загонистому, загонистім | на/у загонистих |