зачин
ЗАЧИН1, зачину, ч. 1. літ. Вступ, початок в епічних творах народної творчості (билинах, думах, історичних піснях). Естетична функція зачину, в якому говориться, кому саме присвячується твір, полягав в тому, щоб відразу підкреслити монументальність, велике історичне значення особи чи явища, про яке буде розповідатися в творі (Рад. літ-во, 5, 1957, 60).
2. розм. Те саме, що початок. Безмежні степи запорізькі. І невимовно чарівні вони прозорого ранку у пору зачину жнив (Баш, Надія, 1960, 235).
ЗАЧИН2, у, ч. : У зачині, розм.- бути зачиненим, під замком. Адже ж я не можу завжди жити в зачині. Я хочу гратися з іншими хлопчиками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 144).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зачин | зачини |
Родовий | зачину | зачинів |
Давальний | зачинові, зачину | зачинам |
Знахідний | зачин | зачини |
Орудний | зачином | зачинами |
Місцевий | на/у зачині | на/у зачинах |
Кличний | зачине | зачини |