йоржиком
йоржик
ЙОРЖИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до йорж.
2. Чуб на голові, що стирчить догори. Це був кволий на вигляд дідок з сивим йоржиком на голові і довгими вусами (Жур., Опов., 1956, 226).
3. у знач. присл. йоржиком. Коротко, так, що стирчить (про волосся). Кирпатий, блакитноокий, підстрижений йоржиком і вже напівсивий, він здавався Климові дедалі більше схожим на клоуна (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 133).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | йоржик | йоржики |
Родовий | йоржика | йоржиків |
Давальний | йоржикові, йоржику | йоржикам |
Знахідний | йоржик, йоржика | йоржики, йоржиків |
Орудний | йоржиком | йоржиками |
Місцевий | на/у йоржику | на/у йоржиках |
Кличний | йоржику | йоржики |