кволіти
КВОЛІТИ, ію, ієш, недок. 1. Ставати кволим (у 1-3 знач.), слабим. Добре відомо, що чим більше ізолюється людина від сонця, тим і більше кволіє вона (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 391); * Образно. Дзвони й мелодії великого посту виснажуються, кволіють і ледве рухають крильцями звуків (Ю. Янов., І, 1958, 187).
2. розм. Те саме, що нездужати; хворіти, слабувати. Солоха довго-довго кволіла, боліла, та таки вичуняла (Мирний, І, 1954, 53); Буде спати - не плакати, буде рости - не боліти, на серденько не кволіти (Сл. Гр.).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кволію | кволіємо |
2 особа | кволієш | кволієте |
3 особа | кволіє | кволіють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кволітиму | кволітимемо |
2 особа | кволітимеш | кволітимете |
3 особа | кволітиме | кволітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | кволів | кволіли |
Жіночий рід | кволіла | |
Середній рід | кволіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кволіймо | |
2 особа | кволій | кволійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | кволіючи | |
Минулий час | кволівши |