кидь
КИДЬ1, і, ж., розм. Відстань, на яку можна що-небудь кинути. А він був од мене не більше, як на одну кидь (Сл. Гр.); Врізався корабель у піщану косу на одну кидь од берега.
КИДЬ2, виг. Уживається як присудок для вираження однократної дії за знач. кидати 1. Ухопив та кидь його об землю! (Сл. Гр.); Замітає чернець і на Петра прямо кидь сміття, кидь! (Тесл., З книги життя, 1949, 142).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кидь | киді |
Родовий | киді | кидей |
Давальний | киді | кидям |
Знахідний | кидь | киді |
Орудний | киддю | кидями |
Місцевий | на/у киді | на/у кидях |
Кличний | киде | киді |