клинок
КЛИНОК, нка, ч. 1. Зменш. до клин. На певних ділянках вагони потрібно гальмувати. В багатьох місцях ще й досі це робиться вручну: під колеса підкладають важкі сталеві клинки (Веч. Київ, 12.V 1961, 1); [Єлисей:] Якщо доорали того перелога, що над яром, то нехай починають клинка від шляху (Кроп., III, 1959, 299); Мати плаче та кляне, - клинок жита засіяла, і той витовкли (Горд., Заробітчани, 1949, 14); Ліхтар здалеку освітлював його лице, його русяву борідку, гостру, клинком (Коцюб., II, 1955, 428).
2. Те саме, що лезо. Брязне клинок об залізо кайданів, Піде луна по твердинях тиранів (Л. Укр., І, 1951, 126); Хтось стрельнув із пістоля, але клинок шаблі в ту ж хвилину опустився йому на голову (Панч, Гомон. Україна, 1954, 198); // Про шаблю, кинджал і т. ін.
3. діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь. Канчук (висить) на клинку (Сл. Гр.); Узяв з клинка ключ і пішов (Фр., І, 1955, 272).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | клинок | клинки |
Родовий | клинка | клинків |
Давальний | клинкові, клинку | клинкам |
Знахідний | клинок | клинки |
Орудний | клинком | клинками |
Місцевий | на/у клинку | на/у клинках |
Кличний | клинку | клинки |