коляда
КОЛЯДА, и, ж. Старовинний обряд славлення різдвяних свят піснями (колядками). Цілий вечір по вулицях їздили оркестри всякої музики, витинали дуже веселі марші.. От який тут святий вечір і коляда (Л. Укр., V, 1956, 385); Василько чекав коляди, бо вона мала дати заробіток (Турч., Зорі.., 1950, І58); // Те саме, що колядка 1. Приходь коляду доколядувати! (Коб., II, 1956, 89); Все він знав.. Знав, що піп читає в церкві, Геть усі умів коляди (Шер., Дорога.., 1957, 43); // Винагорода за колядування. Он і пан іде, коляду несе: коробку вівса, наверх ковбаса (Сл. Гр.); - От тобі й на! Поїли свині нашу коляду! - промовив сам до себе погонич (Н.-Лев., III, 1956, 28).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | коляда | коляди |
Родовий | коляди | коляд |
Давальний | коляді | колядам |
Знахідний | коляду | коляди |
Орудний | колядою | колядами |
Місцевий | на/у коляді | на/у колядах |
Кличний | колядо | коляди |