колядник
КОЛЯДНИК, а, ч. Той, хто колядує. Голоси малих колядників уже розтиналися по селу (Мирний, III, 1954, 34); Як господар і князь він мусив сидіти в теремі, ждати колядників, щоб вийти на ганок, коли вони почнуть співати (Скл., Святослав, 1954, 224); * У порівн. - Ну, дай нам спокій! Оце ж пак заходимось ходить по хатах з жартами, неначе колядники або якісь щедрівники (Н.-Лев., І, 1956, 609).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | колядник | колядники |
Родовий | колядника | колядників |
Давальний | колядникові, коляднику | колядникам |
Знахідний | колядника | колядників |
Орудний | колядником | колядниками |
Місцевий | на/у коляднику, колядникові | на/у колядниках |
Кличний | коляднику | колядники |