командор
КОМАНДОР, а, ч. 1. У середньовічних духовних і лицарських орденах - найвище звання, а також особа, що мала це звання. [Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Л. Укр., III, 1952, 364); Головний інженер був подібний до статуї командора (Шовк., Інженери, 1956, 327).
2. заст. Керівник загону кораблів, який не мав чину адмірала.
3. спорт. Керівник кінних, лижних, автомобільних і т. ін. змагань.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | командор | командори |
Родовий | командора | командорів |
Давальний | командорові, командору | командорам |
Знахідний | командора | командорів |
Орудний | командором | командорами |
Місцевий | на/у командорі, командорові | на/у командорах |
Кличний | командоре | командори |