краянин
КРАЯНИН, а, ч. Мешканець певного краю (країни) стосовно іншого мешканця того ж краю (країни); співвітчизник, земляк. [Нартал:] Я помилився, хутко показали мені сю помилку твої краяни (Л. Укр., II, 1951, 431); До батька Миколи приїхали гості, із заходу сонця і сходу краяни (Мак.. Вибр., 1954, 381); - Так от що, земляки мої любі, краяни мої золоті, - почав Косован.. - День вам добрий! (Мур., Бук. повість, 1959, 154).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | краянин | краяни |
Родовий | краянина | краян |
Давальний | краянинові, краянину | краянам |
Знахідний | краянина | краян |
Орудний | краянином | краянами |
Місцевий | на/у краянині, краянинові | на/у краянах |
Кличний | краянине | краяни |